Стежками Івана Франка

Як син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом,

я почуваю себе до обов'язку віддати працю свого життя

тому простому народові…

Іван Франко

Мудрість, краса і буття нашої нації – то вчинки, наміри, творіння і здобутки Великих Творців її слова, що увібрали в себе її унікальне світосприйняття, її бачення себе – бачення ролі й призначення задля блага народного. Ось саме ці світоглядні парадигми творили і творять Велетні духу, Каменярі, що лупають скалу труднощів, із якої, в часі омріянім, народиться нація вільна, горда власним чином боротьби й утвердження домінації «духу, що тіло рве до бою».

Іван Франко… Постать такого масштабу і такого історичного контенту потребує бути розглянутою в усіх необхідних, можливих і доступних її вимірах. У цьому контексті, варто сказати, що часто історію людини і її життєвий шлях, особливо, якщо це постать світла і значима для України, прагнуть осквернити і забруднити пошуком того, що викликало б засудження, підлість і підступництво, заздрість і суперництво, те, що роз’їдає нашу українську сутність. Не вдаючись у деталі подібної критики, варто нагадати, що і в середовищі галицької інтелігенції к.ХІХ – поч.ХХ ст., в роки активної та плідної наукової і літературної діяльності, Іван Франко неодноразово зазнавав прикрого осуду, нерозуміння, перебував в конфронтації з провінціалізмом містечково-ідейним. Проте ці обставини не згнітили, не змусили Каменяра відступити, скоріше навпаки доповнили грані його сутності, зцементували характер, твердий і непохитний. Усі життєві перепони І.Франко сприймав, радше, як поштовх до боротьби, до переосмислення і наповнення єства національним змістом. Завжди був чоловіком із чіткою громадянською позицією. Ось одна з Франкових формул:" «Ми мусимо навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими...».

Багато залежить від тебе особисто, українцю. Споглядаючи на пройдений шлях Івана Франка, на місце і значення його Постаті, переглядається і по-новому цінується наше теперішнє. Кажуть, краще один раз побачити, аніж сто разів почути, саме тому Золочівське об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, у рамках відзначення ювілейних дат Великого Каменяра, організувало дводенну мандрівку «Стежками Івана Франка» за маршрутом:

Золочів – Дрогобич - Нагуєвичі – Криворівня - Золочів.

Першою зупинкою було місто Дрогобич. Маючи доброго гіда - п.Христину Михайлівську -було цікаво й інформативно, адже мандрівку славним містом закцентовано на місцях, де проходили роки навчання, роки становлення Титана ідеї: Дрогобицька головна школа отців Василіян, Дрогобицька державна гімназія, що на той час носила ім’я Франца Йосифа. Саме тут молодий Франко - спудей із феноменальною пам’яттю та енциклопедичним підходом до навчання - робить перші спроби перекладів творів Софокла, Гомера, Горація. Безумовно, в умовах германізованого і полонізованого середовища українська ідея перебувала в скрутних обставинах і потребувала молодого і революційного елемента, який би сформулював універсальну і всеохопну українську візію.

Наступним пунктом нашої подорожі стало село Нагуєвичі. Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі», створений 10 березня 1994 року. У структуру заповідника входять садиба батьків письменника, музей І. Франка, скульптурна композиція "І. Франко і світова література", художньо-меморіальний комплекс "Стежка Івана Франка".

Дорога дає можливість переосмислити побачене, а в середовищі інтелектуальному це вдвічі корисно, оскільки маєш можливість поділитись враженнями, порівняти роздуми, проаналізувати сенс баченого.

У процесі перетину населених пунктів, наближаємось до Карпатського краю! Відчувається позитивна енергетика: ліси і гори, ніби шпилі храмів, дають зрозуміти, що місцина особлива й неординарна. І ось - Криворівня – осердя духу українства к.XIX ст. – поч. ХХ ст. - місце відпочинку української творчої інтелігенції, адже приїжджали сюди талановиті майстри слова: І.Франка, В. Гнатюк, Леся Українка, М.Коцюбинський, О.Кобилянська, О.Маковей, А.Крушельницький, Г.Хоткевич, М.Козоріс, К. Гриневичева, С.Твердохліб; літературознавець М.Могилянський, художники: М. Жук, Ф.Красицький, І.Труш, І.Северин та багато інших.

Зустрічає нас пан Василь Зеленчук - і музей Івана Франка у Криворівні оживає. Місцева говірка, дотепний гуцульський гумор, цікаві експонати, згадки односельчан.

Наша культурно-просвітницька програма продовжується переглядом фільму "Тіні забутих предків" у садибі-гражді, де 52 роки тому знімався фільм із неперевершеним І.Миколайчуком. Атмосфера надзвичайна. День добігав кінця і холод огортав Криворівню, а на подвір’ї - сільська молодь та інтелігенція обговорює бачене, дякує за геніальність Коцюбинського, Параджанова, Іллєнка та гуцулів Верховини, що передали особливості гуцульського світобачення, риси характерів частки гірського українського народу, зануреного і виплеканого обставинами і труднощами, на ґрунті звичаїв, традицій, фольклору, а також кривд, ненависті та любові.

Ранок, гірський краєвид, сніданок по-гуцульськи, духмяно-трав’яний чай - і ми готові підніматись на Писаний Камінь, у минулому на його скелях було язичницьке капище. Залишками його вважають дев’ять круглих виїмок-чаш, які вирубані в камені. Існує місцева легенда, коли скаламутити воду в цих чашах, то буде дощ. Тут бували Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський та інші діячі української культури.

Але по дорозі ступаємо в місцеву церкву – пам’ятку XVІ ст. Священик - отець Іван Рибарук - людина з дуже неординарним і оригінальним світоглядом. І тут розумієш, що недарма Франко любив тут відпочивати. Таке місце поглинає людей небайдужих до духовних пошуків, людей, що переймаються теперішньою ситуацією– Україною в огні, людей, здатних рефлексувати огріхи нашої дійсності, знаходити їх причинність і сутність.

Карпати - це храм волі, простору, пасіонарності. Харизматично дивиться він в твою суть, тривожить нотами нестримного аркану і воює вітер на його схилах піснею– і невладні ми над тією стихією. На Писаному Камені атмосфера сягає апогею задоволення і тут усвідомлюєш, що Україна, наша рідна земля, має багатогранне втілення, вона - то каміння, що тисячоліттями лежить нерухомо, то каміння, яке настав час збирати. У думках поезія І.Франка «Гриць Турчин», така актуальна в обставинах нашої війни за незалежність: Муштруйся, рекруте-небоже, Слізьми оружжя обливай! Хились, корись, а тільки, брате, Оружжя з рук не випускай! Учись владати ним, учися Стріляти цільно і в лице Безстрашно смерті заглядати: Важкого бою час іде. Прийдесь за правду твердо стати Хлоп в хлопа і плече в плече, Прийдесь на ворога стріляти, І кров рікою потече. На віковічную неволю, Пониження і гнет твердий, На зло, що, наче гадь несита, Ссе кров із людськості грудей, Прийдесь стріляти й не одному Життя покласти в боротьбі. Учися ж, рекруте, хоч прикро Не раз приходиться тобі! Учись, щоб був ти сильним мужем, Як засвітає день новий! Учись, щоб в ряд ти став готовим, Як крик роздасться бойовий!

Повертаючись із гір на стежку, що веде в рідний Золочів, береш з собою частку вже не абстрактного Івана Франка. Цінний Він нам, бо бачив дальше, дивився ширше, відчував глибше, думав просторами інтелектуалізму епохи - справді Національного Відродження. Неодноразово лунало в дорозі Франкове «Не пора». Настав час втілити задуми Каменяра:

Бо пора ця великая єсть:

У завзятій, важкій боротьбі

Ми поляжем, щоб волю, і славу і честь,

Рідний краю, здобути тобі!

Ті, хто зініціювали та організували нашу поїздку, а це Почесний голова Золочівського об’єднання товариства «Просвіта» Олександра Юськевич, голова Товариства Ярина Сухецька, заступник голови Оксана Патрик, а також наші екскурсоводи, водій Тарас заслуговують на найщиріші слова подяки.

Маємо знати історію краю, знати Героїв дня сьогоднішнього, бо за ними стоять століття і праця Геніїв нашого минулого, серед яких ім’я Івана Франка як образ Мойсея та Великого Каменяра, що несе світло, показує шлях у краще завтра України.

Тарас Криницький,

від Ради Товариства «Просвіта»